Про неробу Юрка, маминого синка _______________ Мамин синок Юрцьо до двадцяти років і стеблинки не перервав. Добре їв, пив, гуляв, ходив по селу, як пава, а батько з ранку до ночі робив та в старому петеці ходив. Юрасика в селі прозивали пестюнкою, цуцликом і як кому прийшло на язик. Та батькове терпіння увірвалося, і він сказав: — Досить я робив на тебе, забирайся з хати, дармоїде! Іди робити, як другі людські діти. Мати плакала, але нічого не помагало. Поклала своєму соколику в торбу солонини, бринзи, меду, білого хліба та й сказала: — Іди, синочку, та розум май, тяжкого не піднімай, низенько хребтик не згинай, холодочок не минай. В дорозі мамин синок одно думав: як би то добре жити і нічого не робити? Ішов він, ішов лісом та й вийшов на зелену поляну, бачить — на пні сидить дід з білою, як молоко, бородою. — Що ви робите, діду? — запитав Юрцьо гордовито. — Я, хлопче, ніколи не робив, не буду робити, а все добре жив і буду жити. — А як би й мені не робити та добре жити? — Я тобі допоможу. Дам тобі одну вівцю. Коли тобі буде треба грошей, скажеш: «Овечко, потрясися». Вона потрясеться, а з-під хвоста посиплються гроші. Подякував пестюночка і пішов. Зайшов у село, повернув у корчму і попросив їсти-пити. А як треба було платити, сказав: «Овечко, потрясися». Овечка потряслася, і посипались гроші. Корчмар хитро посміхнувся, а коли гість заснув як убитий, підмінив вівцю. Пестюночка пробудився і погнав овечку додому. — Ну, як синку, скільки заробив грошей? — запитав батько. — Мені не треба робити, я й так добре буду жити. Коли захочу — з цієї овечки гроші будуть падати, — відповів син і сказав — Овечко, потрясися! Але овечка й хвостом не махнула. Батько взяв сина, відлупцював добре та й послав знову роботу шукати. Пішов він до діда і розказав, що трапилось з його овечкою. Тепер дід дав йому маленьку шкатулочку, якій треба сказати: «Шкатулочко, відкрийся!» — із неї посиплються гроші. Повернув Юрик у корчму, і тут знову так вийшло, як з овечкою. Дома як не просив, щоб шкатулка відкрилася, а грошей чортма. Мати плакала, а батько взяв кочергу, та вигнав із хати пестюночку. Прийшов він знову до діда й почав жалуватись, нарікати. Дід погладив бороду і каже: — Даю тобі оцей маленький барабан. Коли тобі треба буде грошей, скажеш: «До танцю», а як буде доста — скажеш: «Із танцю». «Тепер я вже не дам обдурити себе корчмареві, наперед гроші підготовлю», — подумав Юрик. Вийшов із лісу і весело сказав: «До танцю". В ту хвилину з барабана вийшло десять легінів із ціпами та почали неробу молотити, куди попало. Він верещав, плакав, ледве потім вимовив: «Із танцю" — і легіні пропали, як під землю. Після цього Юрик проклинав діда всіма святими і чортами. — Не проклинай! Іди і того шахрая-корчмаря похрести, — почув він знайомий голос діда. Нероба взяв барабан і пішов у корчму. Наївся, напився, крикнув: — «До танцю!" — і легіні взялися за корчмаря. Корчмар реве, стогне, а Юрик каже: — Віддай овечку і шкатулку. — Даю, даю, паночку, лиш не бийте. — Добре, — весело сказав Юрик і додав: — «Із танцю!" — і легіні зникли. Віддав корчмар овечку і шкатулку, і мамин синок, наспівуючи, пішов додому. Не встиг переступити поріг, як похвалився: — Аж тепер я, мамо, буду добре жити і нічого не робити. — Слава богу, Юрцю, — сказала мати, а батько посміявся над сином. — Не смійся, бо битий будеш, — пригрозив син, а потім сказав: — Овечко, потрясися! А овечка й вухами не стриже. Він розсердився і закричав: — Шкатулко, відкрийся! Шкатулка стоїть, як камінь при дорозі. Батько і сестри почали реготати, а мати сльозами вмивалася. — Не регочіть, зараз будете плакати, — сказав син і промовив — Із батьком, і з сестрами до танцю. Увійшло десять легінів та давай періщити. Але не батька, не сестер, а сина і матір. Хто знає, як довго тривав би цей танець, якби в дверях не з’явився дідусь. Він махнув рукою, і легіні посідали, котрий куди. Дід сказав: — Нерозумна мати, яка змалку не привчає дітей працювати. Нещасний той синок, що чекає грошей від овечок і шкатулок. Лиш той гроші буде мати, який любить працювати. Як ти кажеш, мати? — Ой, ой, йой, і я так кажу, дідусю. — А ти як кажеш, Юро? — Ох-ох-ох, і я так кажу, дідусю. Дід потряс бородою і зник, а за ним і легіні, і овечка, і шкатулка. Залишився тільки барабан. Юра тиждень пролежав, а на другий — узявся за роботу. Допомагав батькові в господарстві, ходив робити в ліс, пускав по Тереблі бокори. Чародійний барабан і донині береже чесний, працьовитий Юрко. Я недавно чув, як він закричав: «До танцю», — і бачив, як десять легінів ціпами учили любити працю одного молодого дармоїда.