Про липку і зажерливу бабу _______________ Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже: — Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити, — Добре, — каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс. Приходить він до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чув — липка каже людською мовою: — Ой не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану! Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому. Приходить додому та й розповідав про свою пригоду. А баба й каже: — От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою? — Та як так, то й так, — каже дід. Надів шапку та й пішов. Приходить до липки та й каже: — Липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом. — Добре, — каже липка, — іди додому. Приходить він додому, а біля хати стоїть віз і конячка біля його прив’язана. — Бач, старий, — каже баба, — тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть. Пішов дід до липки, попрохав і хату. — Добре, — каже липка, — іди додому. Приходить дід до двору і не пізнає: замість старої хата стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти. — А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба. Пішов дід де липки, попросив худоби. — Дооре, — каже липка, — іди додому. Приходить дід і не натішиться. Повен двір худоби і птиці. — Ну, тепер уже нам більше нічого не треба, — каже дід. — Ні, старенький, ще піди попроси й грошей. Пішов дід до липки і попросив гроші. — Добре, — каже липка, — іди додому. Приходить дід, а баба сидить за столом і гроші в купки складає. — От, старий, які ми тепер багаті,— каже баба, — але того мало, треба ще, щоб усі люди нас боялися, бо ми ж багачі. Піди до липки, попроси, нехай поробить так, щоб нас усі люди боялись. Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила. — Добре, — каже липка, — іди додому. Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало. — Що ж, — каже вона, — старий, треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все вже у нас є. Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка. А потім каже: — Іди додому, зроблю ще вам останнє. Приходить дід додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї. Так покарала липка за те, що ненажерлива баба хотіла всіх людей батраками поробити.