Старицька-Черняхівська Людмила НА СКЕЛІ ПОХМУРІЙ КРАЙ МОРЯ СИДЖУ (ГЕНРІХ ГЕЙНЕ) На скелі похмурій край моря сиджу, І сльози зринають без впину... І чайки ті скиглять, і борвій рида, І сиву зриває він піну. Було в мене серце кохане колись, Були і товариші милі... Куди ж все поділось? Лиш борвій рида Та піняться грізнії хвилі... * * * ЯК СТАНЕШ ТИ, ЛЮБКО, ПОДРУЖЖЯМ МОЇМ (ГЕНРІХ ГЕЙНЕ) Як станеш ти, любко, подружжям моїм, То заздрить тобі буде варто. Полине життя твоє святом ясним. Все радість, та сміхи, та жарти! І лайся, і сердься, - що хочеш, роби - Терпітиму й бурі великі. Коли ж не хвалитимеш... вірші мої - Покину тебе я навіки! * * * СПОВІДЬ НАЛИВАЙКА (3 РИЛЄЄВА) О, не кажи, чернець святий, Мені про гріх — це не до речі; Нехай і гріх, і гріх тяжкий, — Ти тільки марне тратиш речі. Щоб Україні дорогій Здобути іншу, кращу долю, Щоб повернуть народу волю І визволить край любий свій — Гріхи татар, гріхи ляхів, І перевертнів уніятів, І душогубства всіх сарматів На себе б я приняв без слів. Та що мені в твоїх покутах! Найгірше пекло, старче, знай, — Мені Вкраїну бачить в путах, А вільною вбачати — рай! З дитинних літ в душі моїй Палав огонь за волю встати. Мені пісні співала мати Про незабутній час, святий, Коли неволею закутий Ще не ходив козак у путах І шиї мовчки не хилив В ярмі ганебнім, нерозривнім, А з ляхом в спілці любо жив, Як вільний з вільним, Рівний з рівним. Та все те зникло, мов омана, І вже давно пізнав козак У спільниках своїх тирана. Швед, уніят, литвин, поляк, Мов шуляків неситих зграя, Нас рвуть і шарпають щомить. Та що їм стогін всього краю? — Закон в Варшаві міцно спить... З того часу в душі буяє Ненависть тяжка до ляхів, В очах палає хижий гнів, В неволі серце завмирає. І в ясний день, і в темну ніч Чиюсь таємну чую річ. І стежить скрізь вона за мною, І не дає мені спокою, Ні в вільних волею степах, Ні серед брязку й гуку бою, Ані в святих моїх церквах. "Вставай!" я чую щохвилини, "Вставай на ворогів Вкраїни!" Того, хто перший з-під ярма На самовладців меч здійма, Я знаю, — скрізь жде смертна доля... Мене осуждено, то так. Але скажи, коли і як, Де здобулась без жертви воля? Загину я за рідний край, Я почуваю те і знаю, І серцем, повним щастя вкрай, Я свій талан благословляю! * * *