Текст аннотации
Руданський Степан
ВОВКИ
"Чого, брате, так збілів?
Що з тобою сталось?"
- Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!
"Бог з тобою... Сто вовків!..
Та б село почуло..."
- Та вірно пак і не сто,
А п'ятдесят було.
"Та й п'ятдесят диво в нас...
Де б їх стільки взялось?"
- Ну, Іванцю! нехай так,
Але десять гналось.
"Та і десять не було!
Знать, один усього?"
- А як один? аби вовк!
Страшно і одного...
"А може, то і не вовк?"
- А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило.
1859
***
ВОРОНА І ЛИС
Пробігає Лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає: десь Ворона
На гілляці кряче.
Та й говорить собі стиха:
— Почекай, бабусю!
Не їв м’яса годин кілька,
Тепер поживлюся.
І хвостиком помахує,
Прищурює очі,
Підмовляє її злізти,
А тая не хоче.
Та ще йому, як письменна,
Стала говорити:
— Іди,— каже,— коли хочеш,
На село дурити!..
Бо я знаю, що ти хочеш,
Як псявіра, їсти,
І хіба б я дурна була,
Щоб думала злізти.
— Бог з тобою, голубонько! —
Став Лис прикидатись.—
Та тепер вже, зозуленько,
Нічого боятись:
Вийшов указ з того світу,
Щоб мир був усюди,
Щоби мирно собі жили
І звірі, і люди…
А та собі розважає:
“Брешеш ти, мій враже!”
Далі кругом подивилась
Та й Лисові й каже:
— Та який же мир той буде
Та спокій між нами,
Коли онде йдуть до лісу
Стрільці із хортами!
— Будь здорова, голубонько!
— А що то? Куда ти?
— Таже стрільців несе лихо,
Треба утікати!..
— А указ же з того світу,
Що про мир писали?
— Може, вони ще указу
Того й не читали?
— Ну, не бійся ж, голубчику:
Я лиш так сказала;
Але вашого указу
І я не читала!..
18 апреля [1859]
***
ДО УКРАЇНИ
Ой з-за гори, із-зі кручі
Та скриплять вози йдучи,
Попереду козаченько
Так вигукує, йдучи:
«Україно, Україно,
Моя рідна мати!
Чи ще довго над тобою
Будуть панувати?
Чи ще довго кривавицю
Будуть з тебе пити,
Тай діточок твоїх бідних
В кайдани водити?
Твоя слава – у могилі,
А воля – в Сибірі;
От що тобі, матусенько,
Москалі зробили!
Гукни ж, гукни, Україно,
Нещасная вдово!
Може діти на твій голос
Обізвуться знову!
Може знову розв’яжуться
Зв’язанії руки,
Може знову бряжчатимуть
Козацькі шаблюки!
Може військо запорозьке,
Як море, заграє,
А дівчина, як і вперше,
Пісню заспіває!
Тоді вже нас не забудуть
І московські внуки,
Кров за кров катам нашим
І муки за муки.
Гукни ж, серце, Україно,
Та тільки скоріше,
Бо щодалі ссуть кров нашу,
Все більше і більше!»
***
ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ
Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці.
І в крамницях, куди глянеш,-
Сріблом-злотом сяє,-
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!
Реготять купці дурнії,
А він тільки сплюне
Та й до другої крамниці,
Багатшої, суне.
В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,
І туди чумак заходить
З мазницею сміло:
"Добридень вам, добрі люди!"
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.
"Нєту, нєту! - купці кажуть
Та й, шельми, сміються: -
Здєсь нє дьоготь - толькі дурні
Адні продаються!"
А чумак їм: "То нівроку ж,
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж осталось".
1857
***
ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ
Приїхали запорожці,
Короля вітають.
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.
Сидять собі. В них жупани (1)
Все кармазинові (2),
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові.
Задивились на ті вуса
Ляхи препогані.
"Що б їм, — кажуть, — дати їсти?
Даймо їм сметани!"
Поставили їм сметани,
їсти припрошають,
Але наші запорожці
Разом відмовляють:
"Славная у вас сметана!..
Тілько почекайте,
А перше нам, запорожцям,
Щільник (3) меду дайте!"
Дали меду запорожцям...
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
Вгору й завертіли.
Та й говорять королеві:
"Кажи, ясний пане,
Нехай тепер запорожцям
Подають сметани!"
(1) Жупани — старовинний верхній чоловічий одяг.
(2) Кармазин — старовинне дороге темно-червоне сукно.
(3) Щільник (стільник) — лист, утворений чашечками з воску, що його роблять бджоли для зберігання меду.
***
ЗАСІДАТЕЛЬ
Гнався постом засідатель
На чиюсь біду.
Серед ставу й заломився
На тонкім льоду.
Б'ються соцькі й розсильнії,
Б'ються й рибаки,
Водять шнури край пролому,
Ості і гаки.
Але йде жидок убогий,
Пейсами потряс:
"Гирсти! Гирсти? -став питати.
Що таке у вас?"
"Засідатель утопився,
Господи прости!..
Ходи, жидку, хоч поможеш
Шнура завести".
"Гирсти! - нащо то шукати
Людської біди?
Лиш карбованця наставте,
Вийде сам з води!"
1857
***
КОЗАК І КОРОЛЬ
Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив (1)
Воєводство дати.
А король йому й сказав:
"Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тоді на!
А як ні — на муки!
Перша штука: скільки зір
В небі серед літа?
Друга штука: покажи
Середину світа!
Третя штука: угадай.
Що думати буду?
І от тобі цілий рік
Для того розсуду!"
Відійшов багач назад
Та так йому нудно!
Не вгадати — так біда,
А вгадати — трудно!
Сидить, плаче неборак,
Козак проїжджає...
"Чого плачете ви так?"
— Багача питає.
Той і каже, так і так!..
"Не журіться, діду!
Коли так, то я за вас
На відвіт (2) поїду!"
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнувся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узувся.
І чимдуж до короля.
Король поглядає.
"А що, пане, скілько зір?" —
З міною (3) питає.
А той поли ті підняв.
Чи як довелося.
"Стілько, — каже, — в небі зір,
Скілько тут волосся".
Задумався сам король
Від сего відвіту.
"Ану, — каже, — покажи
Середину світу!"
А той палицю підняв.
Може, з піваршина,
Та в підлогу нею гуп:
"Отут середина!"
Почухався наш король,
Ще раз поглядає.
"Що ж я думаю тепер?"
— Козака питає,
"Думаєте, що я пан!"
"Або що за річі?"
"То ті річі, що не пан,
А козак із Січі!"
Здивувався наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
В золоті додому!
(1) Зволити — дозволити.
(2) Відвіт — відповідь
(3) Міна — специфічний вираз обличчя.
***
Мене забудь, моя дівчино!
Спокійно жий, щаслива будь,
Цвіти хоть рожой, хоть калиной, —
Мене забудь, мене забудь!..
Мене забудь — і тяжким смутком
Не розбивай біленьку грудь:
Шукай собі коханка хутко,
Мене забудь, мене забудь!..
Мене забудь, мене не треба!
Та якби я коли-небудь
Тебе забув… — о боже з неба,
Мене забудь, мене забудь!..
19 февраля
***
НАД КОЛИСКОЮ
Спи, дитя моє, ти життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..
А я, бідная, над колискою
Цілу ніч не здрімаю,
Про життя твоє нещасливеє
Тобі пісню співаю.
Спи, дитя моє, ти життя моє!
Тільки щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі та неволі!
Тільки губонька залепечеться,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехреститься,-
Твоє горе настане!
Не підеш з дітьми, не побавишся
На пуховім пісочку,
Не прийдеш у сад, не положишся,
Не заснеш в холодочку!..
Не з дітьми підеш,- панську череду
Поженеш ти на поле!..
Не пісок м'який,- стерня острая
Босі ноги наколе!..
І від сонечка не сховаєшся
За відорану скибу;
Зав'ялить тебе в полі сонечко,
Як ту в'ялую рибу!..
І не раз сльоза із очей спаде
На запалені груди,-
І сльозу твою тільки бог їден
З неба видіти буде!
Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда пройде, найде панщина -
Їдна й тая ж неволя.
І що божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!..
Ти вставай, роби від неділеньки
До самої суботи...
І що божий день будеш досвіта
До роботи вставати;
Свою силоньку ні собі, ш мні,
А панам виробляти.
А там панові не вподобався,
Писарині якому,-
Ноги здибають , руки сплутають
І звезуть до прийому.
Станеш голий ти у "присутствії",
Як родила тя мати...
І зачнуть тебе пани з дохтором,
Мов коня, оглядати...
І забриють лоб - і до церкви враз,
Там присягу прикажуть;
У мундир вберуть, оружжя дадуть,
Світ навіки зав'яжуть.
Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть - мову рідную
На чужую зламати...
***
НАУКА
Дочекався я
Свого святонька,
Виряджала в світ
Мене матінка.
Виряджала в світ
Мати рідная
І промовила
Мені, бідная:
"Нехай, сину мій,
Ми працюємо,
Нехай цілий вік
Ми горюємо;
Нехай сохну я,
Тато горбиться,
Ти на світ поглянь,
Що там робиться,-
Та не всі ж. як ми,
В землі риються,-
Може, є такі,
Що і миються;
Та не всі ж, як ми,
Говорив мені
І приказував:
"Видиш, сину мій,
Як працюємо,
Видиш, сину мій,
Як горюємо.
Кожний на світі
На то родиться...
Не дивись на світ,
Що там робиться!
І на пчіл поглянь:
Є робучії,
Але й трутні є
Неминучії.
Так і на світі:
Ідні риються,
Другі потом їх
Тілько миються.
Будь ти проклятий,
Милий синочку,
Як пігнеш таким
Свою спиночку;
Як пігнеш таким
Свою спиночку,
Як простелешся
На рядниночку.
І чоло тобі
Нехай зморщиться,
І хребет тобі
Нехай скорчиться!
Ти тікай від них,
Як від гадини,
Ти не жди від них
Перекладини;
Ти не жди від них
Перекладини,
Ти у світ іди,
На оглядини.
Ти у світ іди,
Милий синочку,
Ти усе спізнай -
І билиночку.
Димом куряться,-
Може, є такі,
Що й не журяться.
Коли найдеш їх,
Милий синочку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Простели себе,
Як рядниночку.
Спина з похилу
Не іскорчиться,
Чоло з пороху
Не ізморщиться.
Спина з похилу
Не іскривиться,-
З з то ступить пан
Та й подивиться;
Зато ступить пан
На покірного
І прийме тебе,
Як добірного.
І в годиночку-
На драбиночку.
І підеш тоді,
Милий синочку,
І з панами сам
Порівняєшся,
В сріблі-золоті
Закупаєшся:
В сріблі-золоті
Закупаєшся,
З полем батьківським
Розпрощаєшся'"
Але сталося
Друге святонько-
Виряджав у світ
Мене батенько
Виряджав мене,
Путь показував,
Тоді з святом ти
Порівняєшся,
В добрі-розумі
Закупаєщся,
З полем батьковим,
Привітаєшся"
1860
***
НЕХАЙ ГНЕТЬСЯ ЛОЗА
Нехай гнеться лоза,
Куди вітер пігне, —
Не печалить вона
Ні тебе, ні мене.
Може, й тяжко її,
Може, й спина болить,
Але буря її
З корінця не звалить;
На болоті росте,
І слабая сама —
Вона гнеться собі,
Бо в ній сили нема;
Вона гнеться собі
І так вік прожиє
І без слави, в багні,
Як трава, зогниє.
Як трава осока
Зогниє у багні,
І хіба лиш комар
Заспіває по ній.
Нехай гнеться лоза,
А ти, дубе, кріпись,
Ти рости та рости,
Не хились, не кривись;
Ти глибоко углиб
Твердий корінь пусти,
Гілля вгору розкинь,
Ти рости та рости!
І до пекла дістань,
І у пекло заглянь,
І до хмари дістань,
І на небо поглянь.
І весь світ обдивись,
І усе розпізнай;
І що доброго є,
Ти у себе впивай.
І у силі, в добрі,
Як скала, затвердій
І, як сторож-силач,
Над землею ти стій;
І пташки світові
Защебечуть тобі,
І співак одпічне,
Заспіває тобі.
А як буря лиха
Тебе з місця зіб'є
Або хмара-гора
Тебе громом уб'є —
Світ почує ту смерть,
І повітря здрижить,
І ліси загудуть,
І земля задвижить;
І пташки пролетять,
Спогадають тебе,
І співак перейде,
Не забуде тебе!
***
ПАВЛО АПОСТОЛ1
Україно-Україно,
Що ти за то дала,
Що старого Апостола
Гетьманом обрала?2
Україно-Україно,
Що ти заплатила,
Що до себе та Петрика3
Ти так прихилила?
Україно-Україно, ;
Що то з москалями,
Що посланці повертають
До тебе з дарами?4
І за ними Лизогуб наш,
Чарниш, Жураковський?
І чим же так прихилився
До них цар московський?
Не питайте, добрі люди,
Каже Україна:
Колись була в Московщині
Тяжкая година.
Колись була в Московщині
Тяжкая година:
Петро судив царевича,5
Судив свогосина.
І просився син Петровий,
А Петриків тато,
І було там сенаторів
Багато-багато;
Але жоден не подумав
За нього обстати,
Не смів жоден проти кари
Голосу подати.
Їдна тілько Україна
За нього обстала,
Їдна тілько Україна
Голос свій подала.
І був гетьман в Петрополі,
Як Петрик вінчався,6
І до гетьмана старого
Петрик обізвався:
"Спасибі вам, добрі люди,
Що ви серце мали,
Що ви в кровлі мого батька
Рук не покаляли.
За то тепер і гетьмана
Я вам позволяю,
За то тепер і права вам
Давні повертаю!
І чого лиш буде треба,
Просіть, добрі люди,
Усе для вас я учиню,
Усе для вас буде!"
І подякував Апостол,
Назад повертає
Та й до царя, до Петрика,
Послів посилає.
Посилає до Петрика,
Просить милость мати:
Позволити поспільную
Старшину обрати.
Не перечить добрий Петрик,
Зараз позволяє.
Не чекає і Апостол,
Зараз обирає.
І Лизогуб став обозним
І зараз до діла;
У судці пішов Кандиба7
І сотник Забіла8,
В писарі пішов Турновський,9
Панич чи попович,
В осаули пан Лисенко10
І пан Мануйлович;
У поспільнії хорунжі -
Горленко-бунчужний,11
А в поспільнії бунчужні
Борозна12 недужний.
І підняв на ноги гетьман
Слабу Україну
І ще чогось до Петрика
Іде в Московщину.
Аж там Петрик помирає,13
Ганна наступає,14
Вона ж уже Україну
Не так пригортає.
Вона тілько Апостола
В очі пригортає,15
А за очі тридцять тисяч
Людей вимагає.16
І піднялось тридцять тисяч
З полковником Танським,17
Пішли, бідні, з України
В степи бусурманські.
І піднялось тридцять тисяч,
Та усі чубаті,
Пішли в степи бусурманські
Вали висипати.
І піднялось тридцять тисяч
Ще до сходу сонця,
Висипають вал від Дону
До самого Донця.
На другий рік тридцять тисяч
Свіжих посилає,
А торішніх тридцять тисяч
Назад повертає.
На третій рік із Польщею
Бійка розпочалась,18
Щоб від естів і від курів
Польща відцуралась;19
Бо любовник Ганнин Бірон20
Став її просити,
Щоби його у тих Курах
Князем ізробити.
І почалась тая бійка,
Військо знемагає...
.Тоді гетьман запорожцям
Стиха промовляє:
"Покидайте, - каже,- хлопці,
Турецькі границі21 ,
Та давнього собі місця;
Просіть у цариці..."
І просяться у цариці,
Цариця приймає
І булаву,бунчук, пернач,
Хоруг посилає.
І каже їм, запорожцям,
На вражую кару,
Заселити два Кодаки22
І річку Самару.23
А тим часом в Білій Церкві
Каже присягнути
Та у Польшу з отаманом
На час завернути.
І пігнались запорожці
З Білецьким Іваном,24
Здибалися з Лизогубом
Та із Галаганом;
Здибалися, полетіли, ,
Назад поглядають -
Аж там уже Апостола
Козаки ховають.25
Аж там уже Апостола
Козаки ховають,
Аж там уже і укази
З Москви посилають, .
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають...26
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають,
А другого півгетьмана
З Москви посилають.
10 июня
1 Апостол Павло - під цим іменем відомі два визначних діячі країнської козацької старшини кінця XVII - початку XVIII ст., миргородські полковники, батько та син гетьмана Д. Апостола, якому, власне, й присвячено поему С. Руданського і якого в поемі помилково названо Павлом.
2 Що старого Апостола Гетьманом обрала... - Д. Апостола обрано гетьманом Лівобережної України в 73-річному віці, у вересня 1727 р. Влада його була обмежена.
3 Петрик - Петро II Олексійович (1715 - 1730) - російський імператор (1727 - 1730), онук Петра І, син страченого ним царевича Олексія.
4 ... Що посланці повертають До тебе з дарами... - У грудні 1727 р. делегація української козацької старшини у складі ніжинського полкового судді Михайла Забіли, гадяцького полкового судді Мартина Стишевського, прилуцького сотника Григорія Стороженка та переяславського осавула Луки Васильєва їздила до Петербурга з подякою за скасування Малоросійської колегії і відновлення гетьманства. Петро II прихильно прийняв делегацію, обдарував її членів подарунками і разом з ними відпустив з Петербурга І. Черниша, В. Жураковського та Я. Лизогуба, яким було заборонено жити на Україні.
5 Петро судив царевича... - Суд над царевичем Олексієм відбувся 1718 р. На суді були присутні гетьман I. Скоропадський і козацька старшина (генеральний бунчужний Я. Лизогуб, полковники П. Полуботок (чернігівський), А. Маркович (лубенський), М. Милорадович (гадяцький)).
6 Ібув гетьман в Петрополі,||Як Петрик вінчався... - Гетьман Д. Апостол був присутнім на коронуванні Петра II у 1728 р. разом з козацькою старшиною, полковниками, бунчужними товаришами і таємним радником Ф. Наумовим.
7 Кандиба Андрій - генеральний суддя.
8 3абіла Михайло - ніжинський полковий, згодом генеральний суддя.
9 Турновський - генеральний писар.
10 Лисенко Федір - генеральний осавул.
11 Горленко Яким - генеральний хорунжий.
12 Борозна Іван - генеральний бунчужний.
13 Аж там Петрик помирає... - Петро II помер ЗО січня.
14 Ганна наступає... - Після смерті Петра II російською імператрицею 9 травня 1730 р. стала небога Петра 1, донька царя Івана Олексійовича Анна Іванівна (1693 - 1740), курляндська княгиня.
15 Вона тілько Апостола || В очі пригортає... - Імператриця Анна Іванівна нагородила Д. Апостола орденом святого Олександра Невського, зробила його сина Петра лубенським полковником.
16 ...А за очі тридцять тисяч||Людей вимага є. - 1731 р. з ініціативи головнокомандуючого російською армією графа Мініха почалося спорудження оборонних валів і фортець від Дніпра до Дінця для забезпечення південних кордонів Російської імперії від татарських наскоків. До цих робіт залучалися українські козаки і селяни.
17 Танський Антін - київський полковник.
18 Натретій рік ізПольщеюІІБійка розпочалась... - Після смерті короля Августа II Сильного (1670 - 1733), союзника Петра і у Північній війні (1700 - 1721), в Польщі почалась боротьба за владу між його сином Августом III і ставлеником Швеції Станіславом Лещинським. На прохання Августа III російський уряд надав Польщі військову допомогу. В складі російського війська брало участь 20 000 українських козаків під проводом Я. Лизогуба та прилуцького полковника Г. І. Галагана (? - 1748).
19 ...Щоб від естів і від курів//Польща відцуралась... - Йдеться про Курляндське герцогство, створене 1562 p. з столицею в місті Мітаві (нині - Єлгава), яке перебувало у феодальній залежності від польського короля. З початку XVIII ст. почало підпадати під вплив Росії і 1795 p. було остаточно приєднане до Російської імперії.
20 Бірон Е. (1690 - 1772) - фаворит Анни Іванівни, згодом старший підкоморій і правитель державних справ; 1737 p. обраний герцогом Курляндії.
21 ...Покидайте, - каже, - хлопці, || Турецькі границі... - Після зруйнування 25 травня 1709 p. Старої (Чортомлицької) Січі царськими військами частина запорожців перейшла на підвладну Кримському ханству територію і в пониззях Дніпра заснувала в Олешках (нині Цюрупинськ, Херсонської області) Олешківську Січ. Тут для життя запорожців склалися тяжкі умовч, і 1714 р. козаки звернулися до царського уряду з проханням дозволити їм повернутися на батьківщину. Але царський уряд відмовив козакам. Незважаючи на відмову, козаки самовільно групами і поодинці поверталися на Україну. Прагнучи зміцнити південні кордони Росії в зв'язку з небезпекою татаро-турецьких нападів, царський уряд з ініціативи Д. Апостола 1734 р. дозволив їм повернутися до Росії, на Запоріжжя, де в березні 1734 р. за три-п'ять кілометрів від Старої, Чортомлицької, Січі (біля теперішнього села Покровського, Нікопольського району, Дніпропетровської області) вони заснували Нову Січ (1734 - 1775).
22 Два Кодаки - тобто Старий Кодак (нині Старі Кодаки, село Дніпропетровського району, Дніпропетровської області) і Новий Кодак (Кодак, Кодаки), фортеця на правому березі Дніпра проти Кодацького порогу, в кінці XVIII ст. перейменована в село Старі Кайдаки. Тепер входить в межі міста Дніпропетровська.
23 Самара - ліва притока Дніпра поблизу Дніпропетровська.
24 Білецький (Білицький) Іван - кошовий отаман Олешківської Січі.
25 ...А ж там уже Апостола || Козаки ховають. - Д. Апостол помер 28 січня 1734 р. від апоплексії. Похований у Великих Сорочинцях, Миргородського району. Полтавської області у Покровській церкві, збудованій за його наказом 1732 р.
26 ...Лизогуба півгетьманом Тілько обирають...- Після смерті Д. Апостола указом імператриці Анни Іванівни на Україні було встановлено тимчасовий уряд (Правління гетьманського уряду), який складався з призначених царським урядом російських чиновників та української козацької старшини (росіяни - князі Олексій Шаховськой та Андрій Баратинський, полковник Василь Гур'єв і запасний полковник Іван Синявій; українці - генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний суддя М. Забіла, підскарбій А. Маркович і запасний осавул Ф. Лисенко).
***
ПАВЛО ПОЛУБОТОК1
Полуботку-Полуботку,
Наказний гетьмане!
А хто ж тобі гетьманськую
Булаву дістане?
Полуботку-Полуботку,
Голубе-соколю!
А як же ж ти підіймешся
За козацьку волю?
Полуботку-Полуботку,
Рідная дитино!
А як же ж ти ізійдешся
З вражим Вельяміном?2
Не питайте, хто Павлові
Булаву добуде,
Є у нього Україна,
Є у нього люди.
І пішли вже Семен Рубець
І Василь Биковський3,
Лиш чекайте, що то скаже
Цар Петро московський,
Нема царя в Московщинї,
Десь у Тегерані4;
Але посли й туди за ним -
І вже в Астрахані.
І за море, за Хвалинське5,
Листи посилають
Та у царя серед бійки
Гетьмана благають.
А тим часом і Вельямін
Листи посилає6
Та до царя московського
Стиха промовляє:
"Що робити, - каже, - царю,
З тими козаками?
Либонь, вони хотять знову
Битись з москалями!
Шумить-гуде Україна,
Козаки гукають,
А найбільше Милорадич7
З Маркевичем8 грають".
І подумав цар московський,
Та й із Тегераня
Серед зими свої листи
Шле до Астраханя,
Та й і каже українцям:
"Почекайте, люди,
Повернуся в Московщину -
Тоді все вам буде!
Але за то й мене тепер
Послухайте, діти,
І п'ятнадцять мені тисяч
Козаків пошліте!
З Милорадичем пошліте
В Ладогу п'ять тисяч,
А з Маркевичем до Хреста
Пошліть десять тисяч!"9
І пішли сумні козаки,
Нічого діяти...
"Зато, - кажуть, - ми гетьмана
Будем живо мати!"
Та не ворон же то чорний
Із соколом б'ється,
То Вельямін з Полуботком
За права дереться.
І обидва Петра-царя
Просять розсудити.
І говорить цар московський:
"Нічого робити!
Треба, - каже, - Полуботка
В Петропіль10 зазвати
І тут йому по-московськи
Правду розказати!"
І з Савичем11 і Чарнишем12
Павла викликає,
Але Павло послів собі
Вперед посилає.
І прибули у Петропіль
Посли молодецькі:
Полковники Данилович
І Петро Корецький.
Бунчуковий Володьковський
І судець Грабенко,
І військовий з ними писар
Завзятий Ханенко13
І прибули у Петропіль
Та й говорять: "Царю!
Візьми собі Вельяміна,
Візьми нашу кару;
Судці твої московськії
Нас добра не учать,
Багатого обдирають,
А бідного мучать.
Козаків за хлопів мають
І гризуть гетьмана...
А чи ж так то, ясний царю,
Було за Богдана?..
Ти говориш, що Хмельницький
Сам царям прирадив,
Щоб московський воєвода
На Вкраїні рядив;
Але Павло Полуботок
Не ховає слова,
Він говорить: "Що там, - каже,
Батькова умова!
Спершу, царю, піднови ти
Нашу давню волю,
Щоб ми самі судилися
Помежи собою;
Щоб ні стольник, ні боярин,
Ані воєвода
Не питали, не судили
Нашого народа;
Щоб козаки самі собі
Розправу чинили,
І, де три їх, щоб два собі
Третього судили.
І всі царі московськії
Теє право знали
І за нього своє слово
Царськеє давали.
Та й ти давав, ясний царю,
Як ізбирав раду,
Як давав нам у гетьмани
Пана Скоропаду14
Чого ж тепер на Вкраїні
Воєводи .стали,
Чого права козацькії
И вольності пропали?!"
Незабаром за послами
Й Павло прибуває
І з Чарнишем і Савичем
К царю підступає.
Підступає, дає листи,
Просить за Вкраїну,
Але, знати, й Павло прибув
В лихую годину:
Ані Петро, ні бояри
За нього не дбали,
Його листи за Вкраїну
Під сукном лежали.
І чекає Павло місяць,
Ба й другий чекає,
Ба й чекає місяць третій -
Цар не закликає.
"Почекай же, - Павло каже,
Їдна мені доля,
Але стане й тобі хроном
Козацькая воля".
І останнє своє слово
Цареві готовить;
І приходить з старшиною
І до нього мовить:
"Знаю й бачу тепер, царю,
Що ти без причини
Підійнявся на погибель
Мої України.
І всі царськії укази
Хочеш попалити,
І всі вольності козацькі
Хочеш потопити.
І козаків, як худобу,
На роботу гониш,
І над ними "Вічну пам'ять"
По болотах дзвониш...
І гетьмана обирати
Нам не позволяєш,
І судити судців своїх
З Москви посилаєш!
І нас судять без закону,
Без всякого права;
Чи вже ж тобі за то, царю,
Буде яка слава?
Але нехай мені буде
Вільно і сказати,
Що нічого тобі, царю,
З України ждати.
Україна - не дитина,
Вона волю має,
А вільного не неволя -
Правда пригортає.
Тепер кажи мені, царю,
Хоч залізо терти,
Хоч у тюрмі холоднії
Із голоду мерти;
Усе їдно мені, царю,
Тілько б не видати,
Як та бідна Україна
Буде пропадати!.."
І стиснув Петро зубами.
"Шкуру, - каже, - здерти!"
Але трохи одумався:
"В тюрму аж до смерти!"
І у тюрмі Петра й Павла
Разом з старшинами
Обіллявся Полуботок
Дрібними сльозами...
Обіллявся не за себе,
А за Україну
Та за своїх товаришів,
Що без долі гинуть.
Та не довго ж Павло плакав.
Заслаб, помирає...
Цар доктора посилає -
Павло виганяє.
"Нащо, - каже, - життя моє
Назад повертати,
Коли я не можу долі
Батьківщині дати?"
Петро сам іде до нього,
Щоб перепросити,
І дає йому лікарство,
Просить його пити.
Але Павло Полуботок
Йому промовляє:
"Дармо, царю; ти не вернеш,
Що вже погасає...
Живо-живо Павла й Петра
На світі не буде,15
Тоді обох нас розсудять
Правдивії люди..."
8 июня
1 Полуботок Павло Леонтійович (близько 1660 - 1724) - наказний гетьман Лівобережної України (1722 - 1724), у 1706 - 1722 pp.- чернігівський полковник. Прагнучи зміцнити привілейоване політичне становище української старшини і забезпечити за нею монополію гноблення трудящих України, домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації найвищого адміністративного органу України - Малоросійської колегії, створеної 1722 p. з наказу Петра І у Глухові. Ув'язнений Петром І, помер у Петропавловській фортеді в Петербурзі.
2 Вельямін - Степан Лукич Вельямінов, царський бригадир (військовий чин, середній між полковником і генералом), президені Малоросійської колегії. Відзначився службовими зловживаннями.
3 І пішли вже Семен Рубець i Василь Биковський... - Після смерті гетьмана І. І. Скоропадського (1646 - 1722) П. Полуботок послав військових товаришів С. Рубця та В. Биковського у Москву до царя з проханням дозволити вибори гетьмана. Проте посли до царя не були допущені.
4 Heмa царя в Московщині,||Десь у Тегерані... - У 1722 - 1723 pp. Росія вела війну.з Іраном.
5 І за море, за Хвалинське... - У староруських літописах Хвалинським називалось Каспійське море.
6 Aтим часом іВельямін||Листи посилає... - С. Вельямінов особисто зустрівся а Петром І 1723 р. в Москві після повернення останнього з Персидського походу 1722 p.
7 Милорадич - Михайло Ілліч Милорадович, український поміщик, за походженням серб, у 1715 - 1726 pp. - гадяцький полковниц.
8 Маркевич - лубенський полковник.
9 ...В Ладогу п'ять тисяч,|| А з Маркевичем до Хреста || Пошліть десять тися ч!" - Царський уряд використовував козаків на будівництві каналів, оборонних валів та фортець, зокрема Ладозького каналу біля Петербурга та фортеці святого Хреста на Каспійському морі. Козаки працювали безкоштовно і через важкі умови роботи масами гинули або ставали каліками.
10 Петропіль - Петербург.
11 Савич Семен - генеральний писар України.
12 Чарниш (Черниш) - генеральний суддя.
13 Ханєнко Микола Данилович (1691 - 1760) - український поміщик, генеральний хорунжий (1741 - 1760). 1723 р. разом з П. Полуботком був звинувачений у зраді і заарештований у Петербурзі; звільнений 1726 р. У 1738 р. брав участь у поході російського війська на Крим. Написав щоденники "Діаріуш" та "Щоденник генерального хорунжого Чиколи Ханенка 1727 - 1753 pp.", які містять відомості з історії України 20 - 50-х років XVIII ст.
14 Скоропада - І. І. Скоропадський.
15 15 Живо-живо Павла й Петра На світі не буде..." - ГІ. Полуботок помер 29 грудня 1724 p., а Петро І - 8 лютого 1725 p.
***
ПАН ТА ІВАН В ДОРОЗІ
Побратались пан з Іваном,
По світі мандрують.
Разом їдять, розмовляють.
Разом і ночують...
На кожному через плечі
Висить по торбині.
Лиш пан таки у чемерці (1),
Іван у свитині (2)...
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж задумав пан поганий
Хлопа (3) ошукати (4)...
Та й говорить до Івана:
"Знаєш що, Іване?
То нам варто б попоїсти!.."
"То що ж? їжмо, пане!.."
"Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
А як твоя спорожніє.
То тоді до мої!"
"Добре, пане!" — Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зеленії
Постелив свитину.
Попоїли таки добре:
Комара здушили...
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір.
Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панову отеє б торбу
Треба починати.
Але пан про те ні слова.
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє:
"Що би ти робив, Іване, —
Став його питати, —
Якби тобі довелося
Таке поле мати?.."
"А що ж, пане, я орав би.
Хлібом засівав би
Та ходив би до Адесу (5),
Сіль і гроші мав би..."
"А що я — не так робив би.
Пан почав казати: —
Я казав би на сім полі
Місто збудувати...
Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці.
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці (6)...
Отоді приходь,
Іване, мене балювати (7)!.."
"Ет, спасибі, — Іван каже, -
Лучче будем спати!.."
Незабаром на все горло
Став Іван хропіти,
Незабаром коло него
Став і пан сопіти...
Тілько що пан заснув добре,
Іван підійнявся
Та до панської торбини
Як сам присотався (8)...
То і курку, і печеню (9),
І кавалок кишки (10) —
Все, що було у торбині.
Стеребив (11) до кришки.
Пробудився пан раненько.
Пропаща година!
І сам, бідний, хоче їсти,
І пуста торбина...
Розбуджає він Івана
Та й його питає.
А Іван стиснув плечима
Та й одповідає:
"А що ж, пане, та ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояли дві різниці,
Там булки стояли!..
А по місті, звісне діло.
Собаки ходили!..
То вони-то вашу торбу,
Певне, стеребили!"
Посвистав (12) пан по торбині.
Нічого діяти!..
"Вставай, — каже, — вже, Іване!
Пора мандрувати".
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились...
Аж насилу перед вечір
До села прибились.
Відчиняють колової
Аж блукає гуска.
Іван гуску — та в торбину:
Є вже і закуска...
Повернули в пусту хату.
Гуску спорядили:
Общипали, обшмалили,
У піч посадили...
Але пан гадає знову
Хлопа ошукати.
"Знаєш, — каже, — що, Іване?
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас присниться
Кращая закуска.
То вже ціла тому взавтра
Достанеться гуска!.."
"Та як спати, то і спати.
Не батька питати!"
Постелив Іван свитину
Та й лягає спати...
Але рівно в опівночі
Іван пробудився,
Із'їв собі цілу гуску
Та й знов положився.
Встає рано й пан голодний
Та й давай казати.
Як то він во сні до Бога
Ходив балювати,
Та якії там потрави (13)
Йому подавали.
Як його й самі святії
їсти припрошали...
"Ані слова! — Іван каже:
— Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани (14)...
Та й дивлюсь, що не голодні.
Маєте закуску,
Та до печі помаленьку.
Та й стеребив гуску!.."
"Чи ж то правда? — пан питає.
— Всю із'їв, Іване?"
— "Та аби я так здоров був.
— Як всю із'їв, пане!.."
— Димом здимів пан із хати,
— А Іван озвався:
— "Хтів пан когось ошукати,
— Та й сам ошукався!.."
(1) Чемерка — старовинний чоловічий верхній одяг, пошитий у талію зі і кладками позаду.
(2) Свитина — старовинний довгополий одяг із домотканого грубого сукна.
(3) Хлоп — чоловік, хлопець (зневажливе).
(4) Ошукати — обдурити.
(5) Адеса — мається на увазі м. Одеса, куди чумаки їздили по сіль. її німця — м'ясна крамниця.
(6) Різниця – м?ясна лавка
(7) Балювати — бенкетувати
(8) Присотатися — узятися за що-небудь, припасти.
(9) Печеня — запечене або смажене м'ясо.
(10) Кавалок кишки — шматок ковбаси.
(11) Стеребити — поїсти.
(12) Посвистати — понишпорити, пошукати.
(13) Потрави — страви.
(14) Марципани — кондитерський виріб із мигдалем та горіхами.
***
ПІСНЯ
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі...
Повій, вітре, з полуночі!..
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька - дівчинонька...
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча мила.
Зупинися нишком-тишком
Над рум'яним, білим личком;
Над тим личком зупинися,
Чи спить мила - подивися.
Як спить мила, не збудилась,
Ти нагадай, з ким любилась,
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась...
Як заб'ється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!..
А як мене позабула
Та нелюба пригорнула,
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!..
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю завмирає.
1856
***
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі.
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина,
В тій хатині голУбонька,
ГолУбонька-дівчИнонька.
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця.
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча миле.
Зупинися нишком-тишком
Над рум'яним білим личком,
Над тим личком зупинися,
Чи спить мила — подивися.
Як спить мила, не збудилась —
Нагадай їй, з ким любилась,
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась…
Як заб'ється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі.
А як мене позабула,
Як нелюба пригорнула —
Ти розвійся край долині,
Не вертайся з України…
Вітер віє, вітер віє;
Серце тужить, серце мліє…
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю замирає.
***
ПОНИЗИВ
П'є-гуляє у неділю
На коршомці Гарасим;
З Гарасимом п'є-гуляє
І сусід його Трохим.
А обидва стрільці жваві.
От перечка і пішла...
Далі Трохим розходився,
Підійнявся з-за стола:
"То ти кажеш, що ти луччий?
Що ти гаспидний стрілець?
Збий же мені з чуба шапку:
Тоді будеш молодець!"
"Кажеш, може, що не зіб'ю?" -
"А ти кажеш, що зіб'єш?!" -
"А їй-богу, що ізіб'ю!" -
"А їй-богу, не зіб'єш!.."
"Та от тобі і рушниця!" -
"Ану-ну! давай! давай!" -
"На! Ставай лиш край порога!"
"Та я стану: ти ставай!.."
Цілить їден від порога,
Другий стоїть за столом
Та щосили натягає
Сиву шапку на чоло.
Бах рушниця!.. Стало димно...
Йде до столу Гарасим...
А за столом в сивій шапці,
Як баран, лежить Трохим!
(Йому куля пролетіла
Через шапку і чоло...)
Підіймає той Трохима,
Підпирає за столом.
Сам відходить до порога.
Знов рушницю в руки взяв,
Прицілився разів кілька
Й головою похитав:
"Вибачай мені, Трохиме,-
Гарасим проговорив,-
На два цалі1 лиш понизив -
Та й і шапки не ізбив".
1859 р.
1 Цаль - дюйм (2,54 см).
***
СТУДЕНТ
В славнім місті Петербурзі,
Недалеко від Неви,
Із болота виглядає
Хата бідної вдови.
Стара хата зо вдовою
Разом вік свій віджила,
Почорніла, похилилась
І в болото увійшла.
Увійшла по самі вікна…
В ґанку сходи до сіней;
В сінях набік похилились
Двоє скривлених дверей…
І направо старій бабі
Смерть підписує патент,
А наліво без копійки
Б'ється з нуждою студент.
Зима люта. Вітер свище,
Сніг по вікнах брязкотить,
Мороз душу обіймає,
Мороз тіло каменить.
А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу.
І живіт, як гриб, запався,
Облізає голова…
І остання догорає
Його свічка лойова.
І сидить він, поглядає
На похилену стіну —
Під стіною лежить череп,
Нема й кришки тютюну.
І стіння кругом чорніє…
Тілько лазять павуки.
Тілько сумно виглядають
Із шкалубин прусаки…