ОЛЕНА ПЧІЛКА Весняні квіти _______________ Весна чарівниця, Неначе цариця, Наказ свій послала, Щоб краса вставала. І проліски, і травка, Й зелена муравка, І кульбаба рясна, Й фіалочка ясна — Всі квіти весняні, Веселі, кохані, З-під листя виходять, Голівки підводять Од сну зимового До сонця ясного! Ті квіти дрібненькі, Мов дітки маленькі, Розбіглись у гаю, Я їх позбираю В пучечок докупки — Для мами-голубки! * * * Вишеньки-сережки _______________ — Ой вишеньки-черешеньки! Чи великi грошi Заплатила за вас мама? Такi ж ви хорошi! Iздалека вже вас видно, А як стiльчик взяти, Отодi-то вже вас можна Добре пильнувати! — Бере стiльчичок Галюня, На його злiзає, Та вишеньки-черешеньки Любо розглядає. — Чи не взяти б ягiдочку, Або пару, може? А як, може, сваритиме Матуся! Ох, Боже!.. Каже нянька, що варити Хотiла матуся... «Варитимуть», «сваритимуть!» — Мiркує Галюся. Та хiба вже так багато Отам позначиться, Як одною ягiдкою Хтось полакомиться?.. Тiльки трудно розрiзнити Вишеньки гарненькi, Бо докупочки зрослися Хвостики мiцненькi. — Ну, дарма! Ще буде й краще, — Думає Галюся, — Я вiзьму собi двi пари, Тепер не боюся. Як повiшати на вушка Сережки неначе, То сварить не буде мама, Хоч уже й побаче; Лише любо засмiється, Любо поцiлує, Та ще бiльше тих «сережок» Галi подарує! * * * Дивна хатка _______________ Як пішов же я в мандрівку — А було воно саме в Петрівку*, — Була на мені шапка-бирка, А за поясом гостра сокирка, Через плече добра торбина, Як у хазяйського сина: Сокирка в пригоді знадобиться, А з торбини хлібом-сіллю живиться. Іду та й іду, Аж стоїть хатка на льоду: Самакнишова**, Стріха цибульова, Млинцем зачинена, Ковбасою защіпана, Салом замикана, Маслом запечатана. Лизнув я масла — одпечаталось, Куснув я сала — відімкнулося, Гризнув ковбаси — відщепнулося. Над'їв млинця — відчинилося. Увійшов я в хатку. Скинув сиву шапку; Аж там таке — Матінко, яке! Яєшня шкварчить, Тоненько пищить; Борщик з рибою кипить, На всю хату клекотить. А пироги в боки, Вареники в скоки, По столу гасають, Гопки витинають! Ті, що високо стрибали, У сметані потопали, А я на їх ласку мав, По одному витягав, Хорошенько поживав, — У бездонний глечичок складав. * Петрівка — літнє обрядово-календарне свято, відзначається 12 липня ** Книш — вид білого хліба із загорнутими всередину краями та змазаного салом або олією. * * * До діточок _______________ Годі, діточки, вам спать! Час давно вже вам вставать! Гляньте: сонечко сміється, В небі жайворонок в'ється, В'ється, радісно співає, — Він весну вам сповіщає! А весна та чарівниця Щиро вам несе гостинця; Пташка, рибка, звір на волі, Божа пчілка, квітка в полі, — Всі весною оживають, Весну красну прославляють. * * * Дрібненькі грушки _______________ Галя з мамою в садочку Груші в кошичок збирає; Себто — мама більш пильнує, Доня ж — тільки помагає. — Що ж ти, Галочко, минаєш? Он же, бачиш, у травиці Ще грушок зосталось зо три. — То, матусенько, гнилиці! — А оці дві онде, бачиш? — То, мамусю, дуже дрібні! Нащо нам грушки такії? Та хіба ж такі ми бідні? — Мама вмовкла та в травицю Все пильненько поглядає, Нахиляється й помалу Груші в кошичок складає. Літо любеє минуло! Ох, недовго пробуває! Десь лиха зима взялася, Снігом землю укриває!.. Вже й Різдво якось надбігло, Ось і Свят-вечір у хаті, Всі клопочуться, радіють І убогі, і багаті. На столі і пиріжечки, І кутя, й узвар укупці — Все завдяки чи бабусі, Чи матусеньці голубці! Тож і Галя коло мами Їсть узварець, поживає; З'їла зо дві, зо три грушки Та уголос і питає: — Де таких, матусю, добрих Грушечок оце достала? — А се тії, — каже мама, — Що в садочку ти минала!.. * * * Зайчатко й хлоп’ятко _______________ Зайчик сірий плиг та скок З поля чистого в лісок. Через пень, рівчак, колоду; Ненароком якось в воду, Спотикнувшись, зайчик — бух! Де не взявся тут пастух: Невеличке те хлоп'ятко Пасло в лісі десь ягнятко. Отже, скинувши торбинку Та полатану свитинку, Хлопчик кинувся в озерце. А в зайчатка з жаху серце, Як та пташка, в грудях б'ється! Та хлоп'я собі сміється: — А, попався, небораку! Ще не вмер ти з переляку? — Бідні сіренькі зайчата! Небезпечно їм гуляти! Хто що хоче з ними робить: Б'є з рушниці, псами гонить, А до того ще й глузує, Бо ніхто не зна, не чує, Як ті зайчики вмирають, Скільки мук вони приймають!.. Ухопив зайча за вуха, Хлопчик потім скільки духу З ним на берег випливає, Де зайча подіть, шукає. Бідний зайчик, як билина, Весь тремтить — лиха година, Як на світ він народився, Краще б був він утопився! Тут замислилось хлоп'ятко: «Що, як був би я — зайчатко? Чи то й я б так всіх лякався, Доки в руки не попався? Та й з мене б так глузували? Вбили б, шкурку теж зідрали?.. Як тужила б моя мати!» У хлоп'яти оченята Заблищали, мов росою, Несподівано — сльозою. — Ну, мій зайчику, на волю! В ліс біжи по чистім полю! Плигай знов собі та грайся, Од людей гаразд ховайся! — Крикнув хлопчик, а зайчина Плигнув з рук, як хуртовина, Що не зміг би й пес догнати До своєї біг він хати. * * * Котик _______________ Ну й розумний же наш котик! Де такий і взявся, Чи у школі де навчався, Чи такий вже вдався? Казку хоч яку вам скаже, Про жар-птицю, змія, Пісню всяку заспіва вам,— Чиста чудасія! Всякі загадки він знає — І арифметичні, Коли хочете, розкаже Дроби десятичні! Звідки ж котик теє знає? Він книжки читає: І читає, й розбирає Та на ус мотає. * * * Котик-мурчик _______________ Котик-мурчик Мій голубчик! Він удвох зі мною, Як риба з водою! Кашку смачненьку В мисочку новеньку Матуся поклали, На сніданок дали. Я ту кашку виїдав, Котик — мисочку лизав. Коли б мама теє знали, Були б котика нагнали! А тим часом він наївся, Коло мене умостився, Стиха казочку муркоче, А я слухаю охоче! * * * Котова наука _______________ Котик Мурко находився, десь там лазив, наморився — скочив на диван. Ох, та й пишно ж як розлягся! Як розкішненько простягся, мов великий пан! Зирк малий Петрусь на нього, на пустунчика отого, і сказав йому: — Ах ти ж, Мурку, ах, ледащо. Чи тобі робить нема що у дворі всьому? А глядіть в коморі, в хижі та ловить шкідливі миші, стерегти добра? Розпустився, розманіживсь, тільки спав би все та ніживсь! Глянь, яка пора! — Так Петрусик лихословив. Мурко вислухав і мовив: — Правда, далебі! Вже ж недобре лінуватись, до роботи не прийматись — це скажу й тобі: он книжки твої ще в схові і завдання не готові, що на завтра вчить. Поки ходиш, ґави ловиш та мені докори мовиш, міг би все зробить: міг би вивчить байку "Хмару" чи зробить задачок з пару, а хоч би і п'ять. І що треба написати, все гарненько посправляти — не байдикувать! Часто так і в нас буває: хтось там судить, дорікає, іншого займа; а на себе озирнутись та швиденько схаменутись,— то цього нема! * * * Метелик _______________ Діти бігають, стрибають, Далі — весело гукають: — Ах, метелик!.. подивіться!.. Ось він, ось він метушиться! Та який же гарний, гожий! Наче квітка, прехороший! * * * На спогад шубертової серенади _______________ Місяць плине, блищуть зорі, Ніченька сія, Грають хмароньки прозорі! Глянь, красо моя!.. Глянь! Земля сріблом повита, Гарная така; Самоцвітами укрита Сонная ріка. Чуєш ти? В гаю чудова Розляглась луна. Гучно ллється соловйова Пісня чарівна!.. Час розкошів, утішання Дарять небеса! Вийди ж! Вийди на стрівання, Дівчина-краса!.. * * * Рябенький коник _______________ Волинська сміховинка Іду я та йду, молоденький, Аж стоїть коник рябенький Я на нього хотів сісти, А він мене хотів з'їсти; Я на нього таки сів, А він мене таки з'їв. Кепська штука, пане-брате! Треба думати-гадати, Як з коника утікати! Отже, в конику лежу, Разом з коником біжу,— Куди коник, туди я — Така доленька моя! Скаче коник зо всіх ніг Та в зелений гай забіг. В гаю ж дрова хтось рубав, Сокирочку там поклав, Устромив її в колоду — Сам пішов, мабуть, по воду. Взявши хутко ту сокирку, В конику пробив я дірку. Дірку в боку прорубав, На світ божий виглядав; Та як звідти вилізав, З коника на землю впав! Цілих три дні там лежав, І ніхто того не знав — Ані отець, ані мати Про біду свого дитяти! Та таки я щастя мав,— Ось мене хто рятував: Прилетіла муха, Принесла хліба пів-окруха; Прилетів жук, Приніс меду горнук; Як я того хліба покушав, То трошечки одужав. Як я того меду скуштував, То й зовсім на ноги встав. Отака була пригода, Не забуду за три года! Вас прошу про те мовчіте Та нікому не кажіте!.. * * * Сімейка _______________ У нашого Омелечка Невеличка сімеєчка: Тільки він, та вона, Та старий, та стара, Та Іван, та Степан, Та Василь, та Панас, Та той хлопець, що в нас, Та дві дівки косатих, Та два парубки усатих. * * * Снігова баба _______________ — Ну-те, хто з вас там бистріший? То ідіть в садок скоріше! Купи снігу там лежать! — Хлопці поклик підхопили, Бабу з снігу враз зліпили, Очі з вугілля всадили, Рот із буряка зробили, От так «баба»! Молодці! Ну, дивуйтесь, горобці! * * * Як швидко літо проминуло! _______________ Як швидко літо проминуло! Прийшла осінняя пора. Немов на крилах полинуло Кохане літечко з двора!.. Садок марніє потихеньку, Пожовклі падають листки, Вітрець не віє вже тепленько, Жене понурії хмарки. Посох горошок на городі, Мачок вже цвіт давно згубив, Високий соняшник на грядці Журливо голову схилив. * * *