МОСЕНДЗ ЛЕОНІД
_____________________________________________
МІЙ ШПИТАЛЬ
Безодня смерти і безодня життя спіткались на межі, а на лезі її сьогодні знова нап’ятий він лежить.
Лежить, мов жертовна офіра, якій жерців байдужий спір, і тільки існування міра вся зосередилася в зір.
Та у серпанку гарячковім він нерухомістю повік зорить на дні минулі знову аж по грізний двадцятий рік.
Але нема жалю, ні суму, що все було, мов не було, і стало тільки змістом думи, лише луною прогуло…
Встає майбутнє. І могили вчорашні - це його межа… Яка ж це мука - буть безсилим під лезом смертного ножа!..
1941
Той сам закон напрямо-точних ліній обмежує обчислений кристал, і снігові зірки, й волошки сині, і мутно нашарований опал.
Спіраль стихій на скрайніх межах неба, прудкий в орбітнім леті електрон… Від сяйв зеніту до глибин Ереба один у Необхідності закон.
Його пізнать від альфи до омеги. Йому віддать напруженість турбот. Від точки охопити аж до Веги матерії незупинимий льот.
Осіння ніч… Коротка, як і влітку… - Ніщо не вдієш, дівчино, прощай! - Я буду ждать. Повернешся ти швидко? Я буду вірною!.. Не забувай!..
Був ясний ранок. Злотом старовинним прозорився напроти сходу ліс. Усе здавалось довіку незмінним, як ти сама в спижевій рямці кіс.
Та я через далеке і прадавнє минув межу твоїх здогадних меж! Чи ж ще ти, Пенельопо-Ярославно, снуєш безплідність килимних мереж?
1941
Є. Маланюкові
Мені здається: це когорти, ряди твоїх метальних слів. Здіймаєш тризубий прапор ти над військом предківських степів
Знова торують легіони шляхи задернілих доріг… О, хто поставить перепони оцій розмірності каліг!
А вождь глядить звитяжним оком на міць не зірваних ще пут, здіймає вгору меч високо і заслухається в салют…
Та тільки ніч над містом шатер почне зміняти черги чат, - зникає вождь і імператор і днини відгуки мовчать.