Бен Степан
_____________________________________________
Беру оберемок проміння
Жовто-пухкої кульбаби,
Стелю і лягаю.
Коло мене коса,
Молоток і мантачка.
Бриль золотий захищає від спеки…
А в небі лелеки.
Далеко-далеко
Якісь невідомі лани
І високі намети…
Хороше бути ліриком степу,
Молодим косарем
І поетом!
1926
О хутори!
Пронизані полинною печаллю
У згусток золотих і синіх вечорів.
Хто вип’є сон і сум ваш давній
І вийде сам із цих задимлених дворів?
О хутори!
Пливуть, шумлять і віють весни,
І ранки сплескують крилом.
І сонце кільчиться у плесах,
А сонце птицею в село…
О хутори!
Пронизані полинною печаллю
У згустках золотих і синіх вечорів.
Хто вип’є сон і сум ваш давній
І вийде сам із цих задимлених дворів?
О хутори!
1926
ПОЛЬОВА ЗУСТРІЧ
Глянула…
Таким гарячим золотим рум’янцем
Зацвіли щоки,
Заблищав серп коло пояса.
Пригадую:
На його блискучій поверхні
Коливались дві веселі сині волошки.
1924
Уже дзвенять і ніжно врунять,
Шумлять березові гаї.
А журавлі летять і струнять,
Пливуть у вишині.
Глибоке небо синє-синє.
В тонкім мереживі гілля.
Хмарки, неначе ластовиння
Чи перламутрова луска.
І кожне серце, ніби брунька,
Рожевим кільчиться листком…
А журавлі летять і струнять,
Пливуть понад селом.
1929
ЧИ НЕ СНІГ
Підв’язала осінь китиці червоні,
сіла на коня.
Прощавайте, села!
Блиснули в тумані зіркою підкови,
малиновим дзвоном
розляглась луна.
І, немов той вітер, за гаями-бором
вершник золотий,
чи не сніг у хмарах?
Брязнули морозом ковані остроги —
будуть на Покрову
од зими листи.
1926