Роман-сенсація, роман-легенда… Пряна суміш карнавалу, містики, еротики, сповідальної щирості, що часом переходить в нещадне самовикриття, гумору, гротеску та епатажу. Тут миготять тіні Гоголя, Фрейда, Булгакова, Бахтіна, а сама проза – данина «фантастичному реалізму». І все це про те, як четверо молодих українських поетів відправляються в карпатське містечко на Свято Воскресаючого Духа і виявляються в самій гущі неймовірної фантасмагорії. Цикл оповідань, який увійшов до цієї книги, – свого роду «захалявна книжечка» молодика, який потрапив в армію на заході «совка».

Коментарі

Кількість коментарів: 2
Михайло Рой:
06.09.2016 15:09

Цікавий письменник. У порівнянні з Дерешем набагато більш серйозніший стиль письма, менше максималізму, менше “лайливих сів”, його герої виходять більш реалістичними, а сам письменник особливо нікого нічому не намагається навчити чи чогось доказати. Твори Андруховича переповнені химерним реалізом (де магія переплітається з реальністю), потоком свідомості, читати їх мені було досить легко, стиль письма цікавий, повільно огортаючий та модифікуючий твої думки за власною подобою. Сам автор досить критично ставиться до ! навколишньої дійсності, хоча його критичність огорнута все ж в гумор (хай навіть чорний, але вже не схоже на просте бідкання), до того ж, він має талант посміятися і над собою, що все ж доступно не кожному. Його твори не блищать якимсь ура-патріотизмом, майже не намагаються оспівати український “лицарський дух” (подібні пафосні твори взагалі рідко коли кому вдаються), вони життєві, а тому читати їх легше в тому плані, що ти віриш письменнику, що тією самокритичністю все ж викликає прихильність до себе і віру в щирість його слів та думок. Та й книжки врешті досить сучасні, тобто тут є і грубість, і секс, і драгс, і рок-н-ролл, а свідомість такі речі загалом сприймає з інтересом, куди не дінься, а в той же час – певна людяність, певний ліризм в обидвох наведених книжках знайти охочий теж зможе. “Рекреації” (1992) – то чудова повість про життя української письменницької інтелігенції та й взагалі суспільства початку 1990-х років. Група письменників прибуває до курортного прикарпатського містечка Чортополя на дивне Свято Воскресаючого духу. У всіх них своя доля (як в одному з віршів Шевченка) і в кожного за час того містичного карнавалу відбувається якась своя історія. “Московіада” (1993) – то частково біографічно-фантастична повість про життя студента Московського літературного університету імені Максима Горького (сам Андрухович там навчався 2 роки, що потім у присвяті до роману назвав їх “одними з найщасливішими у своєму житті”). У книжці багато чорного гумору, непривабливих змалювань московської дійсності 1993 року, проте сюжет розгортається досить цікаво, чимало таких собі “пророчих фраз” (хоча “пророчість” кожного письменника – то все ж досить сумнівна риса), знову ж таки, є й певний ліризм, і певна глибина. Одним словом, письменник цікавий, прийдеться до смаку не всім, але є такі, як от я, кому він може припасти до душі. Тим, хто цікавиться сучасною українською культурою – ознайомитися варто

Роман:
29.01.2016 00:14

Цікава штука. Читалось легко, із захопленням. Нічого подібного не читав в українській літературі.

Залишити коментар