…Тут деякі глави з твору видатного узбецького поета (він був і відомим державним діячем…) Алішера Навої (1441 – 1501 р.р.) “Сум’яття праведних”… Микола ХАЛІМОНЧУК (переклади) Ал.Навої “Сум’яття праведних” Гл. XIV. Про слово. * * * Я перли слова славлю навіки Бо в серці слово має паростки. Чотири перли світ-будови – в нім, Семи небес зоріння в скарбі тім. Слова відкрились тисячами чаш Квіток в саду, де жив Прабатько наш. Хоча трояндові пахучі пелюстки Ще не розквітли в чарівні квітки Та вітер слів полинув з давніх гір І килим із троянд замилував нам зір. Дві особливості придбали ці квітки – Пахуче мариво і гострі колючки. Ознаки ті прадавні – “Каф” і “Нун”, Що нині означає “Створюй!” – “Кун!” І все, що в світ прийшло із небуття Від літер цих живих пішло в життя. І сонми люду населили світ Допоки час летів у свій політ. Живому слову як хвалу сказати, Коли простими розпочну співати? Бо слово – дух, що втілений у звуки. Життя у слові – то духовні муки, Найкращий лал, прихований в серця, Перлина рідкісна серед скарбів Творця. Клинком булатним слово ти назвав, В свердлі алмазнім слово я впізнав. Пелюстки у тюльпана, що розцвів, То – кожна мова в квітниках садів. Слова – то краплі рос на пелюстках. Ті роси – сяйво дивне на квітках. Душа – від слова тіло покида, Омиє слово душу мов вода. Ісус померлих словом воскрешав І світ Його Царем Життя назвав. Та коли слово кине цар з плеча Хто звинуватить ката-силача? По слову в полум’я пішов колись Халіл. І важкість слова знає Джабраїл. Людину словом Бог обдарував. Багато таємниць до слова Він поклав. Ти не стрімись душею до кумира. Вона мовчить – душа її нещира. Вона чудова, ти від поцілунку П’янієш, як від вин найкращого ґатунку. Неначе місяць сходить в світ вона. Кому потрібна мовчазна стіна? Ти іншу захотів би покохати, Яку із місяцем нема чого рівняти. Вона не зраджує всих поглядом любови, Не ранить серце так, до току крови. Звичайною хай буде в простоті І непомітною в дівочому житті. Та, коли розум є і дар словес – Краса її – то дар святих небес. Вона докором душу нам сп’янить, А від прихильності – у серці затремтить. Коли оманливі звучатимуть слова – Повірить їм сп’яніла голова. Красу її тоді побачиш ти. Потонеш в дивнім морі чистоти. Чи хто стоятиме у тім страшнім вогні, Коли згораєш, помираючи в борні? А коли дівчина, мов місяць, вся в красі І в мові досконала, скажуть всі Та поряд із природною красою Ще володіє мудрістю земною – Вона запалить весь Адамів рід, Вогонь страстей охопить білий світ. Такій красі, що спалює серця, Під сонцем не знайдеш шляхетного вінця. Коли, найкращий серед нас, співець Під саз веде мелодію сердець – Якою гарною була б вона без слів – Вона набридне, хто б її не вів. Мелодія нам втоми додає, Коли мовчить мутріб і награє. Та, коли він вплете слова свої Чи заспіва газелі Навої – О, як навколо радість ожива, Несуть вогонь в собі прості слова! Народ гостинний майхани тієї, Вітаючи, радітиме за неї. І в захваті розірвуть комірці. Немов то щастя кожного в руці. Що перли, коли маємо ми слово? Крізь всесвіт воно сяє веселково. Потужнє слово у простій розмові, У віршах вчетверо сильніший зойк любови. Вірш – слово! І брехня вірніш, Коли її облагородить вірш. Дорожчі зуби перлів дорогих, А коли випадуть – яка ціна на них? Дерева, що в садах зростали У хащах злих дровами стали. Нудну, бува, ми полишаєм мову, Але радіємо, почувши гарну знову. Коли нам дихання надав Творець, Він кожному призначив свій вінець. Так шах, мов квітка, зустрічає ранок. Він править суд і свято забаганок. Коли з нас кожен чесно хрест несе – Життєва гідність в нього над усе. Повинен цар спокійно керувати І не п’яніти, і не плазувати. Отак і бек повинен дати лад Своїм рабам у розкошах палат. Фігури шахматні були в твоїй руці – Розсипались по дошці, мов стрільці. Хтось із гравців із двох один, Поставить їх у ряд за чином чин. Вони постануть наче два полки, Як в двох піснях найперші два рядки. Та сила їх – в глибинах таїни Бо рвуться в бій і коні, і слони. Тебе твій розум зраджує стократ? Твій шах конем отримає свій мат. Стопелюсткова ружа зшиток твій, Коли любов – то нитка світлих мрій. Порвеш ту нитку і в стрімку блакить Любов твоя за вітром полетить. То доля прози – з вітром десь летіти, Поезії – на квітниках горіти. ЇЇ призначення – бентежити живих. Вона цвіте в одвічній Книзі Книг. Одежа різна може бути в неї Та смисл і ґлузд – її то привілеї. Не має вартості газель серед повій, Коли бракує значення у ній. І смисл поеми буде ще ясніший, Коли слова шикуються тісніше. Великий Боже! Як би я зрадів, Коли б я гарно словом володів!.. м Житомир . 1977 р. Словник: “Каф” і “Нун” – назви перських літер Лал – рубін Халіл – Г.Галілей Джабраїл – архангел Гавриїл – посланець Бога, добрий вісник Саз – музичний інструмент Мутріб – співець Газель – ліричний вірш персько-таджицької класики Майхана – місце веселощів і розваг Бек – багатій Ал.Навої. “Сум’яття праведних” Гл. LVІ. Про вартість життя. Для духа білий світ – то темрява буття. Він рай для всих закоханих в життя. Не зрадь собі і величі своїй – З криниць його не пий оманливий напій! Якщо цей світ і кожна з нас людина В свій час, мов раб, у всесвіті загине, Навіщо сум і непомірні втрати, Щоб смерти не чекаючи, вмирати? Вбрання скорботне, живучи одів? Невже ти сліз вдовиних захотів? Не скигли, як покинуте щеня, Печаль свою не множ стократ щодня! Ти позбавляйся клопотів єства, З одного клопоту не створюй собі два. Але від власної печалі ти спочинь Самотність, втому, горе – геть відкинь! Твоя недоля надважка, нехай – Живи спокійно і життя кохай. Життєву працю кожен переможе, Коли сприйме як повеління Боже. Квітує місто Шам і красень наш Герат, Душа радіє розкоші палат. Та чи потрібне наше хвилювання За долю їхню на шляхах пізнання? В саду життєвім певності немає. Найкращий цвіт, відживши, помирає. Якщо той сад, у бурі на дорозі, Троянд найкращих зберегти не взмозі – Життя в саду жорстоке і страшне, Де квітів марево відсутнє запашне. А все, що сталося – ми маємо забути. Хто міг би наздогнати час, назад вернути? Про майбуття що можемо сказати? І долі наші як пророкувати? Не владні ми на ниві майбуття. Одна лиш мить – час нашого життя. В миттєвість кожну воєдино злиті Майбутнє і минуле – дві блакиті. Чому скорботний ти над прірвою буття, Коли в житті лиш мить – твоє життя? Із твого серця б’є струмок любови, То ж не катуй себе, спини кипіння крови. Свою миттєвість проживи сповна, Хай буде щастям лагідним вона. Перл найдорожчий – подих твій земний, Прозорий перл – друг щирий, недурний. Рубіни днів твоїх у чотках так сплети, Щоб перли радощів ти завжди міг знайти. Перлини духу у житті твоїм – То сонця перл у сяйві золотім. Для всих палає полум’я буття, Десь в глибині його і перл твого життя. Зійде світило, догора в імлі… Твій подих є окрасою землі. Під сонцем полудня, буває, все горить Весь світ без дихання не взмозі дня прожить. У диханні вся суть всього життя – Жива волога вічного буття. Твій подих, дух! Від прірви до світил Джерело вічне в ньому вічних сил. У творчих сил є дихання як суть, Вони твій подих у свій дух несуть. О, подих дивний, творчий для світів, У посуд глиняний він розумом влетів! Ти в подиху правічного Іси Побачиш рівень вічної краси. Все, що живе, колись піде в пітьму Та вічний Дух надав життя йому. Навколо без початку і кінця Хвилюється, як море Дух Творця. Могутнім будеш на шляху мети, Коли знаннями опануєш ти! Усе – від Нього, Вічність і буття, І кожен крок, і подих і життя. Час дихання твого – життя твоє, Воно в скорботах вічних зогниє. Бо ти принизив вищий її дар І жити став серед лихих нездар. Думки мізерні в голові твоїй І смисл мізерний в мові неживій. Ти , помиляючись, не думаєш про те, Що ворог твій – в твоїй душі росте. Своєї величі ніколи не принизь, Лицем до свого Бога повернись. З пітьми і пороху, о сину мій, повстань, Іди до мудрих, до скарбниці знань. А Той, хто подих Свій тобі колись надав – За твоє щастя на хресті страждав. І він призвав тебе до вищого життя Не звіром, паростком чи каменем сміття. Свідомості вогонь в тебе вселив, До праведної віри шлях відкрив. І почуттями ти наділений п’ятьма, Щоб осягати світ, де навкруги пітьма. Ти маєш руки, в тілі сила є, І на ногах вся постать постає. Ти розрізняєш їжу, страви і смаки – Це також милість Божої руки. Про все, що Бог дарує нам Розповідає стисло мій калам. Багато в тебе різної одежі, Їх кількість перейшла розумні межі… Верблюди, коні, мули маєш ти – В далекі мандри буде краще йти. Твої сади дарують гарний плід В потоках світлих – риб веселий рід. В твоїх садах є місце для кумирів, Що, наче гурії, живуть в квітучім вирі. Стрімкі айвани, хором світлий твій – По волі Бога у красі земній. Якщо тебе шанує рідний край – Будь вдячний Богу, ти це завжди знай. Із всих щедрот дорожча нам одна. Перлина дивна в світі див вона. Це – розум. З ним поряд, – кажуть мудреці, – Рубіни і алмази-камінці. У хованці перлин всього буття Перлина схована твого життя. В ній – дар всих знань, таїн і висоти. Ось, за життя, чим володієш ти. Коли Творець перлину доручав, Вінцем щедрот тебе Він повінчав. Воздай Йому за дар надійний. Згадай, що вдячним – дар подвійний. За хліб щоденний і за все, єси, Молитву вдячности до Бога вознеси. І хай не буде до кінця всих днів Межі молитвам і завдячних слів. Але давай до сутності вернімо, Про дух буття сторінку розгорнімо. Ось диво творчих сил і дій – Твій кожен вдих і кожен подих твій! Вдих – силою наповнюються груди, А видих – то життя тілесної споруди. Тут благодать дарована подвійна – Повітря свіже і жага постійна. Горить, бо дише, твій ліхтар буття. Будь вдячним! Дихання – твоє життя! Згадаймо, дихання – то дух Творця, Зоріння Всесвіту, безмежного Кільця. Ти завжди згадуй з вдячністю про Дух, Бо сам Творець – то вічний в Дусі Рух. Думок ясних політ у вихорі життя, – Коли ти дихаєш, – надійне опертя. Свідомість диханню нехай допомага, Коли висот святих вона сяга. Готові ми душею заплатити Тому, хто врятував і дав наснагу жити. В житті своїм ти завжди вірним будь, Серця зрадливі довго не живуть. Незібраність і самозабуття Тебе заманюють у самоту життя? Якщо Бог бачить марність справ твоїх – Собі нашкодиш і помножиш гріх. Тобі талантів матір не дала? Живи собі і сторонися зла! Ти ліків від отрути не сприймаєш, Отруту в кубку ти чому тримаєш? Знайшов ти друга – то щаслива мить. Хай радість вашу Бог благословить. Не бійся опір силою здолати. Жорстокістю не смій людей карати! Чи не на краще – ніч у майхані Ніж плач і стогін по твоїй вині. Казни не знищуй і чеснот сім’ї, Пильнуй чужі чесноти, як свої. З людьми і друзями веди свої розмови, Звільни життя гнітючої основи. А як побачиш диво серед руж – В саду скажи їй про єднання душ. З люб’язним серцем, вишукано вкрай, – Це личить мудрим, – друзів поскликай. Вони побачать, що біді на зло Твоє життя мов квітка розцвіло. В палацах ти живеш чи у хатині – Допоможи хоча одній людині. Ні срібла-золота, ні серця чистоти Не пошкодуй для вірних друзів ти. Душа і радість у найкращому союзі, Коли навколо – твої вірні друзі. Та розлучатися – то жереб наш земний. Онь сяє місяць, наче меч кривий. Земну любов для себе хто відкрив, Той радощам своїм престол створив. Та зітне меч пори нічної Всі віти радости живої. Всесильні почуття пресвітлі та глибокі Закрутить вихором і кине в різні боки. Діяння дивні сиплються із неба, Неначе людям жити в горі треба. О, якби грози сил страшних не мали І стовбурів гнучких під корінь не ламали. Вони ж бо гості у саду земному Чи, як брати, в гуртовищі тісному. О, якби в світі серце те зустріти, Яке могло, у відповідь, любити! Той, хто з коханою зустрітися бажає Нехай за щастя зустріч ту вважає. Коли два серця зіллються в одне – Один із вас, благослови мене!.. Той, хто бажань своїх досяг, Нехай здійме всепереможний стяг. Слова подяки поспішить знайти, Щоб щастя від напастей зберегти. Хай вічною подякою живе, Хто в благодаті по життю пливе. Хай будівничий сущого всього Подовжить в щасті всі роки його! Словник: Саз – музичний інструмент Іса – Ісус (старо-узбецьке) Калам – перо із тростини Айван – тераса, відкрита галерея палацу Майхана – місце для веселощів і розваг, корчма. м.Житомир, 1977 р. *******

Коментарі

Коментарі відсутні...

Залишити коментар