Твір написано до роковин від дня смерті відомого російського поета… Лист до коханої… (С. Єсенін) переклад з російської. С. Єсенін – 1924 р. (переклад з російської) Ви пам’ятаєте?.. Минулим небагаті, Ви не повірили і ранній тій весні… Рішуче ви ходили по кімнаті І наче кидали слова В лице мені. Сказали ви, Що справ вам не зріктися, Що вас вже знудило Моє дурне життя, Що вже прийшла пора Й потреба розійтися, А моя доля – Далі, в небуття… Моя кохана, Ні, ви не любили. Ви не відчули, Що у найважчі дні Я був, як кінь Знесилений і в милі Із вершником сміливим На спині. Не знали ви, Що полум’я і дим Понівечили Наш звичайний побут, А я страждав, Міркуючи над тим – Хто принесе нам Спокій і добробут?.. Лице-в-лице Обличчя не збагнеш. Все на великому Лиш з відстані побачиш. І човен під час бурі Не спасеш. Слізьми кипінню моря Не зарадиш. Земля – то корабель І до стерна Схопилися охочі керувати. Новітню славу грізного човна Розпочали У бурях гартувати. Хто серед нас На палубі життя Не падав, не блював, Не лаявся щосили… Їх мало серед нашого буття, Кому триматись В бурях Пощастило. Отож і я, Крізь жах і глум, Свідомо втративши вагання, Зійшов у корабельний трюм – Не бачити Людське блювання. Той трюм – Кабак російський, І в хмелю Я міг усе на світі забувати. Міг всі печалі, розпач Без жалю З життям своїм Водночас поховати. Моя кохана, Я замучив вас. Невміло ви Ховали сум в очах, Безмежно карих, А я навмисне кожен раз Себе розтринькував У чварах… Та ви не знали – Полум’я і дим Понівечили Для нас звичний побут. А я страждав, Міркуючи над тим – Хто принесе нам Спокій і добробут?.. Тепер літа минули. Я давно І почуваюся, І мислю по-новому. І теж кажу у свято за вином: – Хвала і слава стерновому… Сьогодні не здолав я ніжні почуття, Згадав ваш сум, несамовиту втому… Тож поспіх мій несе вам каяття І дивні зміни у мені самому… Моя кохана, Я ще не помер І не пропав серед вогню і згарищ. Я в ріднім краї відтепер Щонайщиріший співтовариш. Я іншим став І відчасу Всі ваші болі можу зрозуміти… Хоч до Ла-Маншу стяги понесу Свободи й Праці, Як весняні квіти. Мені пробачте… Знаю, ви – не та… Живете ви з розумним чоловіком І вас гнітить найменша суєта, А я для вас – Пропав уже навіки. Ну що ж, живіть За покликом зорі, Що осяває дім ваш Світлий і пісенний. Я пам’ятаю вас, Дарую вам привіт, Знайомий ваш – Сергій Єсенін. Грудень 2000 року м.Житомир.

Коментарі

Коментарі відсутні...

Залишити коментар