Для кожного, хто стежить за сучасним літературним процесом, зокрема за розвитком молодої поезії, збірка Анни Волинської буде виділятися з неї. Замість витонченого звукопису, натяків, недомовленості тут вражає якась палюча прямота, нещадність до всіх і до себе перед Богом, яка спершу спантеличує, а потім бере в полон. У ній рани нашого життя — як струпи на тілі аскетів — оголюються, але й лікуються словом без евфемізмів. Не хочу робити якихось аналогій, але гнівні інвективи поетеси десь віддалено відлунюють посланнями Iвана Вишенського, хоч у її віршах проривається і тремке, часто затаєне, ліричне чуття. Гадаю, не одна «нута» Анни Волинської відлунить у душах читачів. МИКОЛА IЛЬНИЦЬКИЙ ПЕРЕДМОВА ДО КНИЖКИ «ВОГОНЬ ОСІННІЙ»

Коментарі

Коментарі відсутні...

Залишити коментар