Безверхній Володимир

Полюбляю науку.

Твори

  • ПРОГРАМІСТ

    2007 р.
    наукова фантастика, sci-fi
    Олег напружено вдивлявся у болючо-біле вікно монітору, намагаючись збагнути, що трапилося. Зникли невідомо куди всі розрахунки. На робочому столі - нічого. Раптом, наче якесь марево, з’явилася заставка: космічний корабель повільно плив між зірок. Та за мить все розтануло і екран став зовсім темним.
    - Учора я зробив дещо дуже важливе, - захвилювався Олег. - Вирішив подрімати... І заснув аж до ранку! - промайнуло блискавкою. Він незадоволено нахмурив брови. - Таке зі мною вперше! Несподівано екран ожив і Олег побачив, як чиїсь незримі пальці видруковують речення. Літери нагадували давні ієрогліфи.
    - Що за маячня, - мовив Олег й кілька разів натиснув „Esc”. Слова дивилися на нього, наче хижий павук зі своєї засідки, нікуди не зникаючи. На душі чомусь стало неспокійно.
    - Кому це захотілося поспілкуватися зі мною? - голосно сказав Олег і не впізнав власного голосу.
    Зненацька ієрогліфи застрибали, змінюючи колір.
    “Ми - ті, кого ти давно чекаєш, - прочитав Олег. – Ти перевершив наші сподівання: зумів зазирнути за межі дозволеного людям.”
    - Хто ви? - вигукнув Олег, але текст щез і світло від монітора стало настільки яскравим, що йому захотілося заплющити очі...
    Олег прокинувся пізніше, ніж звичайно від яскравого сонця, яке немилосердно кидало у його обличчя пекучі промені, й мимоволі відвернувся....

    - Хлопці, а не пішли б ви в інтернет, або куди подалі! - розлютився Олег. -Мені треба працювати. Сеанс демонстрації власного інтелекту з обох сторін закінчено. Я відключаюся. Бай-бай.
    Одразу підвів курсор до опції відключення від інтернету й клацнув мишкою. Комп’ютер відмовлявся його слухати, а на екрані з’явився ще один напис :
    - Ми не хлопці, і ми вже в інтернеті. Це не демонстрація. Це була перевірка того, на що здатний ти.
    Олег швидко схилився до модему й виключив його, сердито промовивши :
    - Ненормальні хакери-шмакери не дають працювати.
    З острахом глянув на екран й побачив, що текст знову змінився

    - Не метушися! Поки ми не захочемо, сеанс не закінчиться!
    Розлючений до несамовитості, він витягнув з комп’ютера кабель й виключив монітор. Тієї ж миті екран погас, а комп’ютер затих. Нарешті Олег зміг полегшено зітхнути. Він обтер кілька крапель поту, що завмерли у нього на чолі й неначе після довгого спарингу, тяжко підвівся. Раптом він почув шарудіння жорсткого диску і екран бризнув йому в обличчя вже знайомим жовто-
    гарячим світлом. Один за одним швидко виникали рядки :
    - Слухай, программер, з тобою ніхто не жартує. Нам просто потрібно поговорити. Тобі не здається дивним, що при відключених модемі, комп’ютері, моніторі все працює? Твоїми курячими мізками потрібно нарешті зрозуміти,
    ХТО до тебе звертається. І порада: більше ніколи не роби те, що тобі не дано, інакше тобі нічого не дасться, і твоєму виду також. Наступна зустріч відбудеться 20 травня о 16 годині 30 хвилин 45 секунд. Комп’ютер можна не включати, щоб ми знову не гралися у хакера. Наш діалог ми збережемо на диску D
    у папку „Порада людству”. Чекай і бійся!"
  • ВІРУС

    2008 р.
    sci-fi, наукова фантастика
    - Незабаром у тебе почнеться нестерпний біль у животі та м'язах, а голова розколюватиметься, - вигукував Дмитро, активно жестикулюючи. - Горло палатиме і ти не зможеш говорити від страждань. Дрібний висип, що покриє тебе з ніг до голови не даватиме спокою. Безперервне криваве блювання і носова кровотеча примусять забути про все. У шоковому стані ти безсило конатимеш, заливши кров'ю всі стіни. Це буде схоже на пекло. А якщо тобі пощастить, або навпаки не пощастить, то ти побачиш як із твого тіла будуть випадати тверді кристали вірусу та кристалоїди. Вірус не тільки вбиватиме тебе, а й буде використовувати як середовище для адської кристалізації. Але колба з людини. Ну як тобі?...

    - Зараз головне – полегшити симптоми хвороби, тобто симптоматичне лікування. І хоча дев'ять чоловік із десяти на другій неділі помирають, одна людина все-таки виживає.
    Дмитро почувши спокійний голос Степана заговорив не відриваючи погляд від своєї далекої цілі:
    - Цей вірус – невидимка з отруйними щупальцями. Він як розбійник нападає на клітину, ламає її систему керування й сам стає повноправним господарем і в буквальному значенні цього слова включає програму копіювання себе і клітина як навіжена всі свої ресурси витрачає тільки на одне – збільшення кількості вірусу.
    - Ти правий, - сказав Степан. - Це здається неможливо, але при даній хворобі інколи утворюються кристалоїди, це означає, що вірус із організму починає кристалізуватися. Імунна система людини програє і як правило кінець один - смерть. Страждання ж людини, мабуть, гірші тільки в пеклі...
  • ТАЄМНА ВОДИЧКА

    2007 р.
    дитяча література
    Ранкове сонечко розбризкало містом веселі промінчики. Один невгамовний опинився в дитячій кімнаті. Кого ж він побачив? У ліжечку, наче маленьке ведмежатко, спав хлопчик і усміхався. Мабуть, дивився гарний кольоровий сон. Раптом він солодко позіхнув, потер оченята і прокинувся.
    - Мамо, тато! – покликав голосно.
    До кімнати увійшли батьки.
    - Мені таке наснилося! – хлопчик миттєво скинув ковдру і сів на ліжку. - Наче я патрулюю вулиці на справжньому джипі! Навкруги багато машин, я уважно слідкую за дорогою. Було так класно! Навіть переслідував злочинця!
    Мама сіла поруч і поцілувала сина, а тато, щось ховаючи за спиною, таємниче мовив :
    - Віталіку, пам’ятаєш, я обіцяв винайти для тебе дещо незвичайне?
    - Нарешті я дочекався! – сплеснув у долоньки хлопчик. - Говори швидше, що це?
    - Гарантую, подарунок тобі сподобається, - сказала мама.
    У руках тато тримав невеличку старанно відполіровану залізну коробочку з гарними візерунками.
    - Скринька зі скарбами? – розсміявся Віталік, підбіг до нього і заглянув усередину. Побачив три колбочки у формі конусів: зелену, синю і білу. Вони були міцно закриті пробками.
    - Там водичка, але особлива, - сказав тато.
    - І що в ній такого особливого? – поцікавився син, розглядаючи незвичайний подарунок.
    - Візьми будь-яку іграшку, от тоді і побачиш...

Коментарі. Рецензії. Відгуки