Михайличенко Гнат Васильович, в літературних колах знаний як Ігнатій Михайлич, народився 27.09.1892р. в селі Миропілля на Сумщині. Його коротке життя було сповнене бурхливих подій та небезпеки. Бунтівний характер майбутнього письменника проявився ще під час навчання 1908-1912рр. у Харківському хліборобському училищі, де він зв’язався з есерами, за що й був переведений до аналогічного закладу Москви. 1914-го був мобілізований до армії, але втік і переховувався до 1916, коли військовий суд за належність до есерів засудив його до 6 років каторги, згодом змінивши її на довічне поселення в Сибіру.

На щастя, 1917-го відбулася Лютнева революція , після якої Михайлич вернувся до України. Був одним з лідерів боротьбистів, з початку 1919-го протягом 3 місяців – членом колегії Київської ГубЧК, з травня по 3 липня був на чолі Народного комісаріату освіти УСРР, воював на Західному фронті. А коли наприкінці серпня Київ зайняла Добровольча армія – опинився у підпіллі.

21.11.1919 його заарештувала денікінська контррозвідка за участь в організації повстання проти білогвардійців, він спробував втекти, але був застрелений конвоєм.

Здавалося б: чого можна встигнути за 27 років життя? Г.В.Михайличенко розпочав писати вірші у лірико-імресіоністичній манері 1911 року, прозу – з 1915. Його поезії та новели були співзвучні новій хвилі українського модернізму. 1919-го він написав «Блакитний роман», у якому в символістичній формі спробував з’єднати революційну ідеологію з українським національним питанням. Заслуговують на увагу його мініатюри та автобіографічна повість «Історія одного замаху» (1918).

Твори

  • Блакитний роман

    новела
  • Погроза невідомого

    оповідання

Коментарі

Коментарі відсутні...

Залишити коментар