Ле Іван

Український письменник і журналіст Іван Леонтійович Ле (справжнє прізвище – Мойся) народився 21.03.1895р. на Черкащині у родині бідного безземельного селянина. У 7-річному віці пішов на заробітки. Випасав худобу у кулаків, потім працював коногоном на рудниках Кривого Рогу. 1917-го закінчив сільську школу. Починаючи з 1913-го публікував у місцевих газетах короткі нариси. 1914-го за призовом потрапляє на фронт, друкує в солдатській газеті вірші, які викривали антинародний характер імперіалістичної війни. Брав участь у Лютневій та Жовтневій революціях 1917р., у Громадянській війні на Україні.

Як професійний письменник виявив себе 1920-го після закінчення Київського політеху. Видає збірки оповідань, повісті, романи переважно з сучасної тематики: про соціалістичні перетворення в республіках, духовний та громадянський розвиток сучасної жінки тощо. Був редактором газет і журналів.

Під час Великої Вітчизняної війни був спецкором газети «Известия», публікував фронтові нариси й оповідання, які 1945-го вийшли окремою книжкою. До 1960-го написав ще кілька творів на військову тематику. За порадою Максима Горького написав семитомну збірку історичних романів «Україна». Був членом президії СП УРСР, займався громадською діяльністю.

Помер письменник 9 жовтня 1978 у Києві.