Гончар Олесь Терентійович – український письменник, суспільний діяч, літературний критик.
Народився 3 квітня 1918 року на Катеринославщині. Вихованням хлопця переважно займалася бабуся. Освіту отримав у технікумі за спеціальністю «журналістика», пізніше – в університеті Харкова, що дало йому змогу вподальшому працювати у редакції обласної газети, а також випробувати власні сили у літературній діяльності. Відчуваючи гостру необхідність у знаннях з філології, О. Гончар у 1938 році вступить до Харківського державного університету.
У воєнні роки хлопець разом із друзями-студентами іде служити на фронт. Але, навіть у такі складні часи, він не залишає творчості та пише оповідання воєнної тематики. Зокрема, роман «Людина і зброя», в якому описано нелегку долю солдатів студентського батальйону, згодом принесе автору славу і відзнаку державною премією ім. Т. Шевченка. Не полишає він і поезію, пише вірші «Думи про Батьківщину», «Прапороносці», «Атаки» тощо.
Довгих 12 років він працював у керівництві Спілки письменників України, а в 1973 р. отримав звання академіка Академії наук України.
Пішов з життя в липні 1995 року в Києві.
Коментар до твору “Собор”:
“Собори душ” своїх збережемо лише тоді, коли і чуже знатимемо, і свого цуратися не будемо. Твір неймовірний. Глибина образів і їх корені у реальності змушують не просто собі читати, як сторонній спостерігач, ні… Пірнаєш у твір, співпереживаєш, з нетерпінням читаєш – а що буде далі? І потім, дочитавши, розумієш – у твій собор душі влилося світло…