Поетом високої художньої культури визнали літературні критики 30-40-х років минулого сторіччя Степана Федоровича Бендюженка, що був відомий як Степан Бен. Народився він 16 жовтня 1900-го у селі Лозоватка на Черкащині. Родині жилося дуже тяжко, тому хлопчикові пощастило закінчити лише чотирикласну школу, а далі працював разом з батьком у сільському господарстві.
Вірші С.Бена друкувалися у 1920-х роках у різних журналах доволі часто. Перебуваючи у спілці письменників «Плуг», він захоплювався творчістю поетів-неокласиків М. Зерова та П. Филиповича. Саме за протекцією першого молодий поет приїжджає до Києва, потрапляє на літературний вечір у Академії Наук, де Зеров зачитав кілька його віршів, які отримали високу оцінку присутніх.
Вже у доволі зрілому віці (1930-го) закінчив інститут народної освіти й пішов у вчителі.
1929-го заарештований органами НКВС за агітацію проти колективізації. Був засланий на три роки на Крайню Північ. Після повернення у рідне село знов учителював.
Другий арешт відбувся у липні 1937-го, а 1 листопада його розстріляли у Черкасах за обвинуваченням у діяльності проти радянської влади в лавах націоналістичної шпигунської організації.
Реабілітований посмертно 1958 року.
Перша і єдина збірка віршів Степана Бена вийшла друком 1929-го у Харкові. Решта його поетичного здобутку була вилучена НКВС під час обшуку 1937-го – дванадцять зошитів і блокнот з поезіями. Подальша доля цих творінь досі невідома.
Незважаючи на невеликий творчий спадок, на Черкащині пам’ятають свого земляка: 1997-го року в Черкасах вийшла друком його збірка «Поезії».